Шевченкове свято у Рідній школі

Ну що, здавалось би, слова?

Слова та голос – більш нічого…

А серце б’ється, ожива, як їх почує!.. 

Знать, от Бога і голос той, і ті слова.

 

У школі українознавства ім. В. Стуса шкільною родиною учнів, вчителів, батьків, гостей вшанували пам’ять славетного сина українського народу – Тараса Шевченка – пророка і мислителя, поета і художника. Минуло 212 років від дня народження національного генія, але скільки б не спливало літ, Тарас Шевченко назавжди буде духовним батьком для всіх українців.

Щороку Шевченкове свято у школі – це хвилююча подія. Ми даємо нагоду кожній дитині знайти свою стежину до духовної скарбниці Кобзаря: продекламувати вірш, заспівати пісню, намалювати ілюстрацію, написати твір. 

Учні 5-10 класів розказали понад 50 віршів та уривків з поем Шевченка, демонструючи своє глибоке пережиття шевченкових рядків. Новинкою цього року було виконання поем «Катерина» і «Тополя» у супроводі запального танку, який виконали дівчатка 8 класу. 

Надзвичайну атмосферу автентичного українського дійства створили виступи наших гостей: ансамблю бандуристів під керівництвом Мотрі Пошиваник-Каудиль і відомої бандуристки та вокалістки Соломії Стахів.  Також усі мали нагоду насолодитися чудовим родинним ансамблем: оперним співом Віри Бойчук у супроводі флейти, на якій грав її син Данило, учень 8 класу нашої школи, і скрипки, на якій грала бабуся пані Наталя.  

Особливим гостем нашого свята був пан Микола Горбаль, шістдесятник, який в перший день свого візиту до Чикаго завітав до нашої школи і мовив тепле патріотичне слово до наших дітей.

Кожне свято має свій початок і кінець. Але найважливіше те, що залишиться в наших душах, що закарбує наше серце і пам’ять. Ми всі відчули велику правду шевченкових слів, збагатилися глибоким сенсом його заповітів і зрозуміли наше велике спільне покликання: зберегти силу українського слова в душах наших дітей, в наших родинах і в наших школах:

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило…

І в Україні освятилось.

Те слово, Божеє кадило.

Кадило істини. Амінь.  

( вчителька української мови Лілія Петрович)

Uncategorized

Comments are closed.